Цікаві факти про цвяхи
Цікаві факти про цвяхи
Англійські збірники прислів'я їв XVII століття розповідали в тому числі повчальну історію про втратила підкову і зашкутильгав під час бою коні, через що вбили осідлав її полководця, через що ворог розбив кінноту, змусив утікати армію і взявши місто, не шкодуючи полонених. І все через те, що в кузні не вистачило одного цвяха, щоб як слід підкувати коня полководця. Так звичайний цвях перетворюється в ту саму дрібницю, чия відсутність призводить до великих проблем.
У ті часи в Англії виготовленням цвяхів займалося не менше 60 тисяч робітників. Все тому, що процес був досить трудомістким. Щоб виготовити всього один цвях, робітникові потрібно було розжарити залізний прут, витягнути його на ковадлі, відсікти невеликий шматочок, на одному кінці якого сформувати потовщення, а інший загострити, потім, поки метал не охолов, вставити в цвяховий і ударом молота по потовщення сформувати капелюшок . Цвяхів ж потрібно було все більше і більше. Тому в 1951 році в США була винайдена машина, штамповані цвяхи з дроту. Процес був поставлений на потік, і з тих пір масовий випуск дешевих цвяхів зі швидкістю кілька сотень штук на хвилину не припиняється.
Вперше цвяхи потрібні первісній людині, щоб скріпити два шматки матеріалу між собою. В якості цвяхів використовувалися довгі і міцні шипи рослин, риб'ячі кістки, тріски твердої деревини. З поширенням металів з'єднання явилися бронзові, мідні, і нарешті, залізні цвяхи. Їх не штампували, зрозуміло, а кували і відливали.
До початку нашої ери Римська імперія поширила свій вплив у Європі до британських островів включно. Один із форпостів в I столітті звели в Шотландії.
. Одного разу легіонерам довелося його спішно покинути з невідомих причин. Будучи людьми ощадливими, римляни склали запас цвяхів у дерев'яна яні ящики і зарили їх. Коли їх, через століття і століття, знову відкопали, дерево згнило, але на жодному цвяху не було ні плямочки іржі. Людина, отрившій цей скарб, нічого заповзятливим: він розфасував цвяхи в мішечки бувають, по кілька штук у кожному, і пустивши їх у продажу, запевняючи, що точно такими ж цвяхами розіп'яли Христа.
До речі, саме за цієї причини на Русі ревного віруючі люди (наприклад, старообрядці) продовжували ладити дерев'яна яні хати та церкви «по старинці», не використовуючи ні єдиного цвяха. Мистецтво це місцями збереглося досі.
Цвяхи бувають не тільки круглими. З листового металу штампують цвяхи, що мають квадратний перетин. У стіні (на жаль, не кожній) вони тримаються набагато міцніше. Інженери, однак, пішли ще далі: вони пропонують виготовляти цвяхи з перетином, що нагадує п'ятому ятикутну зірку з обрізаними променями. Виявляється, на його виготовлення йде вдвічі менше металу, а зчеплення з деревиною вище, ніж у звичайного цвяха, на 85%.
Цвяхи можуть відрізнятися один від одного розмірами капелюшків. У столярних цвяхів, використовуваних при виготовленні меблів, капелюшки дуже маленькі – щоб не було помітно. Покрівельним цвяхах це зовсім байдуже – їм важливо добре тримати дранку, толь та інший тонкий покрівельний матеріал, охороняти його від розривів в місцях кріплення. Тому і капелюшки у них дуже великі.
Бувають цвяхи і з двома капелюшками, розташованими одна над іншою. Навіщо? Щоб у разі розбирання збитого цвях легко витягав плоскогубцями або обценьками. З таких цвяхів споруджуються ліси, підмостки та інші тимчасові конструкції, а забивають її до першої капелюшки, залишаючи другий над поверхнею.
Зазвичай цвяхи робляться із сталі. Але для того, щоб смороду вбивалися і міцно трималися в цементі або кам'янської яній кладці, потрібна спеціальна загартована сталь. Покрівельні цвяхи захищаються від корозії оцинкування. Що абсолютно не потрібно спеціальним 15-сантиметровим і більше корабельним цвяхах, званим Костильна, – їх виготовляють з бронзи або латуні. Високотехнологічні цвяхи – зі склопластику і вуглепластика. Є особливі цвяхи, якими хірурги скріплюють при переломах людські кістки. Полімеризованною молочна кислота, з якої вони зроблені, з часом розсмоктується.
Цвяхами можна не тільки будувати і лікувати, а й ... малювати картини. Так роблять, наприклад, Маркус Левін і Кумі Ямашита. Маркус, вбиваючи у дерев'яна яну плиту до 15 тисяч цвяхів, створює кольорові переходи і гру світла і тіні. На одну таку картину у нього може піти до двох місяців. А Кумі працює з дрібними гвоздиками, обплітаючи їх безперервної чорною ниткою. Кожна картина, крім таланту, вимагає від художника приголомшливого працьовитості.